Тоді, я ще не знала… – Alina Kozlovets

Я згадую той день і нашу першу зустріч,
Той перший погляд, перший подих слів.
Тоді, я ще не знала, що позву на поміч,
А ти у відповідь просто плинеш мимобіч.

Тоді, ми ще не знали хто ми й де ми,
Ми лиш жили не знаючи турбот,
Та з часом усі вплелись в ці грандіозні схеми,
Що правлять світом “нищих и господ”.

Ми були разом стільки літ,
Пліч-о-пліч руйнували перешкоди
І в кінці зірвали той бажанний плід,
Плід почуттів, кохання й вроди.

Ми просто жили насолоджуючись всім,
Нам легко було змінювать маршрути,
Але війна прийшла в наш тихий, мирний дім
І ми забули, як щасливими нам бути.

Тепер навколо крики й плач,
Крилаті бомби нищать все навкруги.
Ми не вірили, що прийде злий палач
І вже на віки змінить наші муки.

Уже не так боліло серце від минулих ран
І з часом вони трошки затягнулись,
Але ж не дасть нам спокою цей немічний тиран.
Як завжди, знову віками будем гнутись.

Пройдуть роки, пройдуть століття,
Мине весь біль і сльози зникнуть з уст,
Та не забудем ми того жахіття, 
Яке мільйони звело до безумств.

Та в голові залишиться той день
і наша перша зустріч.
Той перший погляд, перший подих слів,
Вже не таких яскравих, щирих і кумедних,
Проте так милих серцю й спогадам, на вік!

Автор: Alina Klv