Сиділи ми, каганчик миготів – Михайло Старицький

Сиділи ми, каганчик миготів,
Дві тіні, тремтячи, сягали аж до мура,
А у вікно дивилась ніч понура,
І вітер злий щось безнадійне вив.

Мов поминки холодні та німі,
Сиділи ми без слова і без думи,
Іще чорніш тієї ночі-стуми
Прийдешнє нам вбачалося у тьмі, –

Без просвітку, без жодної мети,
Як мертвий шлях в безлюдяній пустині:
В минулому самі німі руїни –
Поламані всі символи святі…

Чого ж ще ждать? Боління тільки мить…
Але ми все сиділи біля мура.
Дивилась ніч через вікно понура,
І не вгавав сердитий вітер вить…

Наступний вірш поета – Думка

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.