Сумно і темряво – Михайло Старицький

Сумно і темряво. В вікна заплакані
Лізе холодний туман;
Хмарою линуть галки перелякані;
В санках біжить якийсь пан.

В хутрі ведмежому тепло вельможному;
Огир басує шляхом,
Страх наганяючи люду дорожному,
Кидає сніг копитом.

Огиря пан гарячить іще віжками…
Супроти нього бреде
Геть через вулицю босими ніжками
Хворе дівчатко бліде…

«Набік!» – пан крикнув, розлігшися козирем,
Ронячи бризки кругом;
Трохи не збив тії дівчини огирем, –
З серця стебнув батогом…

Ляско на тільці худому та хворому
Влип межи плечі батіг;
Крикнуло бідненьке з болю, – не з сорому,
Й ляпнуло в паводі з ніг.

Хтось засміявся, а двірник під брамою
Крикнув: «Добряче, бігме!
Я б окропив ще не так тебе з мамою:
Блудить по шляху саме,

Ще хтось роздавить ік бісому батькові,
З вас тільки людям напасть!»
Вибіг я з хати на поміч дівчаткові:
Труситься й гласу не дасть,

В’ється гадюкою, в кризі сковзається;
Ручки порепапі скрізь,
Мокра сорочка на тілі змерзається;
Очі червоні від сліз…

Взяв її в хату, укрив кожушиною,
Чаєм гарячим зігрів;
Стихло, окривджене, пхика хвилиною
Й блима з-під зморщених брів…

Тільки на очах, охмарених віями,
Сяють ще перли ясні…
Але й ті оченьки тихими крилами
Янгол склепив уже в сні.

В холоді, в голоді вік тобі матися,
Жить старцюванням одним;
З реготом будуть катюги знущатися
Над твоїм тілом слабим.

Зв’яне краса твоя десь під барканами,
Ще доконає зима,
І незабаром, покрита вся ранами,
Згинеш під тином сама,

Жертва непрохана кривди могучої,
Що давить всіх в боротьбі…
Краще б, не знаючи долі пекучої,
Вмерти тут зараз тобі!

Читайте наступний вірш поета – На спомин Шевченка

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.