Стояли ми на темній оболоні,
Немов два дерева в однім гіллі.
Мої долоні на твоєму лоні
Тремтіли, мов на лампі мотилі.
Лампада сонця в молодому тілі
Принаджувала жителів темнот.
Метелики згоряли очманілі
І налітали, спалені стокрот.
О, попелом вони не розсипались,
Лиш очищались од вогнистих сфер…
Єретиком ставав мій кожен палець –
Готовим вийти вдруге на костер,
Готовим знести найлютіші муки
За світло, що зринає з темноти…
Безсмертними ставали мої руки
На пагорбах сяйливої мети.
Так, ніби відкривав небесні далі
Незайманості непорочний гріх
На тих стежках біблійної печалі,
На тих дорогах радощів моїх.
Також читайте вірш – Сріблиться дощ в тоненькому тумані
