Сріблястий ранок – Ярош

Сріблястий ранок, тихо… морозець,
прикраси інею висять на гілках,
пташка співа, що ночі вже кінець,
і силу день вбирає в себе стрімко.
промінчик сонця прослизнув між хмар,
і тут же зник, немов його й не було,
понад будинками стоїть і дим і пар,
запахом кави з кухні потягнуло.
ще сон тримає розум у обіймах,
пробуджуючи мляво почуття,
ще тепло так, і після сну спокійно,
і в домі не кипить поки життя.
і час іде по іншому, не швидко,
даючи шанс на смак відчути мить,
щастя маленького, блаженства крихту
приємний ранок – можна не спішить.

Автор: Ярош