В джерелах слова — душі криниця,
а рідна мова — як чарівниця.
Звичайний приклад візьму навмисне,
краса ж така в нім, що серце стисне.
Дивися — в кличнім простім відмінку:
“Ой не стелися, зелен барвінку…”
Одвертий кличний — немов дитинний,
музичний, зичний та ще й гостинний.
Вживеш ти усно чи на папері —
мов у світлицю відчиниш двері.
Звертання щире, душевне, щедре —
Василю, Павле, Іване, Петре!
І так сердечно, і так ласкаво —
Наталю, Лесю а чи Любаво!
До зборів, сходки відкрито й радо —
чи товариство а чи громадо!
А найсвятіше душа приємле —
моя Вкраїно, кохана земле,
ти, сивий Дніпре, і ти, Дунаю, —
миліших серцю звертань не знаю.
Також вірш Дмитра Білоуса – Звертання
