Щедрий вечір – Дмитро Білоус

Чи знаєм ми наші обряди і звичаї,
чи їх не затьмили канони чужі?
Пригадую: скільки краси таємничої
у Щедрому вечорі — святі душі…

І скільки пориву в розміренім цокоті
копит за вікном, у розгоні саней…
А в хаті наш батько сідає на покуті,
і ми за столом, ціла купа дітей.

Між батьком і нами — кутя і крученики,
шкварки й холодці, — все аж очі вбира,
яєчня, ковбаси, в макітрі — вареники,
коржів, пирогів отакенна гора!

І як наша мати зуміла настачити?
Ось батько з-за тих пирогів до рідні
(навмисне пригнувшись): — Чи ви мене бачите? —
А ми в один голос: — Не бачимо! Ні…

— Видать, — каже батько, — були не ледачими”.
Помолимо ж Бога та вдарим чолом,
щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,
як сядемо знов за святковим столом.

Вертаюсь до мови тії чарівничої
і щиро бажаю, щоб вічно жили
такі дорогі родові наші звичаї
і гнулися в нас від достатку столи.

Наступний вірш поета – По саму зав’язку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.