Був сад, як на дитячому малюнку:
відсутність найпростіших перспектив,
і фарб аляпувата неохайність,
і обрію близька горизонталь.
Кора дерев напівзабуто пахла
фіялками і яблуками стиглими.
Меня здавалося:
під товщиною снігу
так гостро захлинаються без світла
слабеньки пагони весняних трав
і проліски – тривожно-ніжні.
Взявся я
зернистий сніг руками розгортати.
Був ранній березень…
Був сад, як на дитячому малюнку.
Також читайте вірш Євгена Гуцало – Я твоя… шепотіли вуста
