Як боляче сяють у пам’яті храми,
Коли, ідучи на безумство і гріх,
Безрідні руїнники в шалі нестями,
Бува, обертають в румовища їх!
Жадаючи слави, ті виродки й нині
Готові спалити і храми, і світ, —
Хіба дорогі їм народні святині,
Де світяться лики не їх Артемід?
Прикриті щитами своїх демагогій,
Ті виродки хитро, немов торгаші,
Руйнуючи храми як пам’ятки строгі
Руйнують святині і в нашій душі.
У кожній кровинці винищують гени,
Тихцем обезріднюють душі й уми,
Аби з особистості — з тебе і з мене —
Створити бездушну аморфність юрми.
Невже їм удасться той зрадницький замах
І світ попадеться у їхнє сильце? —
Такі ж, як вони, торгували у храмах —
Ми добре затямили їхнє лице.
Наступний вірш Гнатюка – Ветеран
