Ромашко — Офеліє з рідного отчого поля,
дівочносте й цното моєї святої землі!
Сьогодні з тобою зустрівся — і душу загоїв
та ще й заспокоїв не приспані часом жалі.
Ромашко — Офеліє з цвітом ясним непорочним,
що сонечком сходить і сонечком в травах горить,
озватись до тебе й тобі осміхнутися хочу
і тільки тобі розказати про те, що болить.
Ромашко — Офеліє смутку й гіркої досади,
звеличений образ любові й палкого жалю,
із сонечка твого пелюстка, кружляючи, пада
на землю зелену, неначе на душу мою.
Ромашко — Офеліє чарів і розчарування,
всміхнися мені, я у відповідь також всміхнусь.
Ген ще одна пада пелюстка — пелюстка кохання,
мов слово зірвалося з сонечка радісних уст.
Читайте далі – Із Марфою ми стали гомоніти
