Пливу – Олена

Пливу,
пливу та подихаю
Від торопливості моїх думок.
Всі дії у думках я сповідаю,
непомічаючі, що капелюх вже мій промок.

Непомічаю, що немає поряд того,
Хто зріє що я бачу, вдаючи сліпого.
Хто замирає від моїх тих самих ніжних слів.
Хто помічає мої руки, серед інших тисячів.

Гуляю.
Гуляю, сподіваючись на диво.
Ніби ось ось і буде все правдиво.
А в голові тільки одне:
“Чи є ти сама та людина?
Чи я про тебе мрію сотню літ?
Чи до любові просто ти вразлива?
Чи ти готова обійти зі мною світ?”

Та ці слова клубочком в’ються.
Хотять мене заплутать та згубить.
Та так, що в мене м’язи всі порвуться,
Від натиску, що мозок повсякчас різбить.

Чекаю сотню літ вже я спасіння
Від цих нав’язливих понять.
Може мені самій вже вкласти в землю це насіння,
Що проросте серед розбитого каміння,
Почувши як лелеки гомонять.

Можливо й ти це зрозумієш
Під впливом в’язких міркувань
Можливо навіть скажеш дякую батькам
Бо вже втомився від чекань.

Бо кожен день чекаєш ти, що світ тобі віддасться
Буде лежати у твоїх руках,
Бо здатний ти навіть із себе насміхаться
Будучи при цьому у вбивчих тих думках.

Але ти маєш знати
Через скрутні часи, через тернисті ті дороги
Пройду з тобою, допоможу я пізнати
Де є насправді вороги.

Я хочу бути правою рукою
Я буду захищати спину
Я бути битись під луною
Заради тебе я спочину….

Автор: Олена