Відчуваю я печаль,
словом важко передати.
Немов себе стало жаль,
неначе радість встиг продати.
Думками став себе я проїдати,
що не так в житті моїм.
Не можу я собі згадати,
кого б я називав своїм.
Все частіше серце шепче:
«Поспіши! Помреш один».
А душа мов нерви топче.
І так багато тих сльозин.
Автор: Белих Орест
Також читайте вірш автора – Жити
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»