Обгорта мене туга, болить голова – Леся Українка

Обгорта мене туга, болить голова,
Стіни й стеля гнітять, мов темниця…
Де ж ви, де, мої щирі, одважні слова?
Де поділась моя чарівниця,

Молода моя муза, і горда, й смутна,
Жалібниця-порадниця тиха?
Я ж без неї тепера така самотна
Серед сього безкрайого лиха.

Сеє лихо моє, мов туман восени,
Без краси-блискавиці, без грому,
Без раптового вихру буйної весни,
Що гуляє по гаю густому,

Навіть муза боїться вступити сюди,
В сей осінній туман небарвистий,
Кличе здалека: «Встань і за мною ходи
Тим шляхом, що сіяє сріблистий.

Кожна зірочка снігу нам буде в очах,
Наче справжняя зірка, зоріти,
Будуть зорі встилати розложистий шлях,
Наче шлях тріумфатора квіти.

Будуть сніжнії зорі таночки вести
З буйним вітром, мов коло дівоче,
Адже правда, моя вихованко, і ти
До зірок полинула б охоче?..»

Вабить, кличе далекая муза мене,
Мов гарячка наводить примари,
А навколо туман, наче море сумне…
Чом його не розвіють сі чари?

Леся Українка
Збірка “Думи і мрії”
З пропащих років
19 січня 1897 рік

Наступний вірш поетеси – Я знаю, так, се хворії примари

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.