Ніч. Замовкли денні речі
Надокруг німа стіна…
Тільки іноді з-під печі
Чути голос цвіркуна,
Та годинник однотонно
Гомонить, знай, – цок та цок.
І нудливо, мовби сонно,
Бродять тіні від думок:
То тремтять, неначе струни,
То їжаться у штики,
То витягуються в труни
Чи у шибениць рядки…
Жах з кутка незряче око
Аж у душу закида…
А в пітьмі годинник цока
Та цвіркун відповіда…
Також читайте вірш – На ріднім попелищі
