Ні кола ні двора – Дмитро Білоус

— А чому, — Тарасик запитав, —
про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.

Тим хоч кіл на голові теши,
впертості й колом із них не вибить…
— А подумай, друже, й сам скажи…
— Хтозна, — побоявсь Тарасик схибить.

— Розумієш, в нашім словнику
ці звороти, мабуть, найдавніші:
хтось там як сорока на кілку,
той кілком поперек горла й інші

Мова нам підказує сама:
вдумайся, чому говорять зроду —
ні кола ані двора нема?
Відповідь — у побуті народу.

Лиш господар діставав наділ,
ще не маючи ніяких статків,
зразу забивав у землю кіл,
той кілок — початок всіх початків.

Стали тим колом і взагалі
звати поселенці учорашні
кожну смужку орної землі,
кіллями розмічену в два сажні…

І тепер нам ясно все цілком.
Отже, друже, пошуки не марні
Бачимо, чом вирази з кілком
в нашій мові й досі популярні.

Також читайте вірш – Сестривечір, добрички

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.