Шумить Дніпро славний, і досі шумить;
Всього надивився — і щастя, і горя;
З далекого краю біжить він, біжить
До рідного степу, до Чорного моря.
Була колись доля; траплялось тоді
І слави чимало, багато і шкоди…
Минулось, забулось… По бистрій воді
Гуляють берлини, свистять пароходи.
Над берегом є там крутая гора,
На ній бовваніє самотня могила;
Усі її знають — старі й дітвора:
Земля Кобзаря там навіки покрила.
Співав колись щиро, і пісня його
Орлом бистрокрилим літала усюди;
На божому світі дізнавсь він всього —
І слави, і ласки, і кривди Іуди…
Тече Дніпро славний, як голуб, гуде;
Синіє туман у широкому полі;
Стоїть над горою хрест божий і жде
Апостола правди і доброї долі.
1893 рік
Також вірш Глібова – Мы встречалися с нею не раз…
