На горі Тарасовій – Дмитро Білоус

На гілках зелені брості,
в небі хмари бязеві.
Біля пам’ятника гості
на горі Тарасовій.

А гостей же так багато
в цій порі весновій:
всенародне світле свято
“В сім’ї вольній, новій”.

Не Дніпра рокочуть хвилі —
сплески океанові:
то співають на могилі
“Заповіт” у Каневі.

То не грім хмарину вразив
зблисками грозовими —
“Заповіт” гримить Тарасів
всього світу мовами.

Росіянин: как бушует
старый Днепр под кручей…
білорус: каб было чутна
як грыміць грымучы…

А високий італієць
тягне басовито:

che si оda il muggito
del fiume stizzito.

А болгарин з чистим серцем
слов’янина-брата:

да се виждат, да се чува,
как реве реката…

Ти, індійцю із Калькутти,
їхав так далеко ти.
І твоєї мови чути
переливні клекоти.

Вслухайсь, друже із Тулузи,
у слова пророка ти…
І звучать в словах француза
переливні рокоти.

В морі музики – по вінця –
щемні підголоски там
тануть в серці українця
невимовним лоскотом.

Бо зринає в тім хоралі
сиротя невкутане
і кобзар на Кос-Аралі,
муштра і шпіцрутени.

Наче грім хмарину вразив
зблисками грозовими –
“Заповіт” гримить Тарасів
всього світу мовами:

“Поховайте та всавайте,
кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю
волю окропіте”…

Грім травневою порою –
то слова Боянові
над Чернечою горою
в предковічнім Каневі.

Також читайте вірш – Диво калинове

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.