Як грім з ясного неба злинув грізно
на нас слів присуду страшний приказ:
збиратися, щоб не було запізно,
щоб злобою не посміявся час.
Збиратись, відступати з рідних вогнищ,
де тисяча літ радісно жили,
де прадіди змагались, де дороги
і заборола нашими були.
Ніхто збагнуть не може наші муки
за хвилі, що ділили нас від дня,
який вітав господарів, злих круків! —
Нехай проклятим буде їх ім’я!
Та відступили… Тільки відступили, —
не піддались, не вільно це зробить
нащадкам тих, які тут кров пролили,
що не лякались воєн, боротьби.
Ми вернемось — в душі слова таїлись
в найтяжчий час. Прощайте. Знову ждіть,
бо виросли у вас герої смілі,
палкі герої, дужі й молоді.
Також читайте вірш Івана – Ми
