Море —
чорна грудка печалі,
душа Мефістофеля
наодинці.
Терпне рояль
під пальчиками дівочими,
і в воду
падає з кручі земля.
Шерхлі трави
вологі пасажі ловлять,
і стогін стихії
туманом важким облягло.
*
Гусне вечір сурою корана,
і в яру струмка гортанний звук.
Стільки правди в горлі, стільки мук —
не переповісти і до рання.
*
Тоскний тріск у порожнім лісі,
і пташиний колючий свист.
Падолист.
Де ж метелику сісти?
1963 рік
Збірка “Зимові дерева”
Наступний вірш поета – Дума Сковороди
