Монотонний мазохізм

можна втомитись,
у своєму сумі загубитись
від думок, що тягнуть додолу
я втрачала свою свободу.
насправді легко без тебе обійтись
аісти в небі повсюди,
аісти скрізь
але вбивати їх не буду,
а краще загублюсь в поневіряннях
сльозами залишаю собі шрами
страждать люблю я до нестями,
я кров’ю окроплю думок поріг.
в мене завжди було обличчя
з обрисами сумних повік
я увісні карбую істину в твоїй душі – твій сміх то нерозумний гріх.
люблячи, я все прощала
але в душі зростає біль
вона не хоче піддаватись
але нема де заховатись
усюди темрява
вона все кличе,
спокійні води розбуджу !
твій сміх то нерозумний гріх
який ніколи не забуду
чи я колись прощу
того не знаю
себе завжди я у вісні питаю
чи я жива ?
втома занадто важка
і враз я зраджую себе
і враз я хочу знову закохатись
але твій сміх
то злий і нерозумний гріх
який ніколи не забуду
мені ніколи спокою не буде
поки в душі теплиться мрія
тобі помститися немов богиня
мій гнів розірве усе небо
ти в покорі
твій рок то бути в несвободі
я буду вільна і мій сміх
то зажди буде гордий гріх

Автор: Ксенія