Моє село — ні гір, ні круч, —
рівнина, рівнина.
Пусти — покотиться обруч
до самого Ромна.
І від стрімких роменських круч
дорога вздовж ланів:
пусти — покотиться обруч
до самих Курманів.
Чому обруч? Як атрибут
він, може, й застарів.
Та я — і це підкреслю тут —
із роду бондарів.
— Ми не якісь, — казав мій дід, —
заблуди-пришелепки.
У тих, хто забува свій рід,
не вистачає клепки.
Читайте далі – Слово наше рідне
