Меланхолічний вальс

Тривожний час, безнадійний сон переслідує мене.
Жахіття, біль та розпач лиш оточує мене.
Реквієм душі мою крайню струну розірве,
Та арією помсти мій страх назавжди вмре.
Октава вище, алегро все швидше й швидше,
Нервовий зрив, який стає до меланхолії все ширше.
Втратити слух та почуття було б в рази простіше,
Та не слухати твою гармонію в рази складніше.

Різкий дисонанс після лагідного консонансу
Під час красивого, мелодійного довгого вальсу.
Перетворившись в асинхронне жахіття басу,
Зруйнувавши анданте нашого вічного часу.
Оркестра затихає, тишина страх безмежний наганяє.
Моя псальма від божевілля в даль-далеку знов тікає.
Як не хотілось би, та голова моя твою оду ніяк не забуває.
Та простого: щастя і радості взагалі не знає.

Хоча твоя душа – той самий консонанс єдиний
Й здається, що він взагалі в смутку невинний.
Та від дисгармонії нічого вже не сховаєш,
Навіть коли неземну красу свою ти маєш.
З тобою в серці жити – від болю серед сонати зникнути.
Без тебе бути – від захоплюючої арії тонути.
Така доля, кожна струна колись се рветься
Й за все скоєне в житті відповісти доведеться.

Автор: Богдан Ступко