Марусі М. – Михайло Коцюбинський

Як раннім морозом побитії квіти
Головоньку сумно додолу схиляють —
Неначе тугою та горем повиті
Завчасу і марне навік пропадають —

Так молодіж наша: зрости не успіє
Та по-молодецьки на світі пожити,
Дивись, а у нього волосся сивіє,
Поглянь, вже у нього і серце розбите.

З чого ж то на світі береться те лихо?
Що серце так гнітить, не дає нам жити?
Чого дні минають без діла, так тихо?
Чи ж то ми не вмієм мир Божий любити?

Гей, де там! Змогли б ми гарячим коханням,
Зуміли б ми серцем і світ весь нагріти,
Знайшли би ми місце і чесним бажанням.
Так годі ж! несила… Одно лиш тужити.

Кругом нас неправда, горе і бідота,
Аж серце стискає від гіркої муки,
А поміч подати — даремна турбота:
Розв’язаний розум — так зв’язані руки.

Така то сумная, дівчинонько гожа,
Людей на цім світі причина морочить
Хоч як би там пишно не розцвілась рожа —
Зів’яне і зсохне, як робак підточить.

1887 рік

Наступний вірш Коцюбинського – Шановній пані Н. Г.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.