Ліс випустив мене з своїх обіймів – Василь Стус

Ліс випустив мене з своїх обіймів,
степам віддавши лагідно. Пішов
глибоким снігом. Ні доріг, ні стежки —
все поновила, сплутавши, зима.

І як тут зможеш вибитись на шлях,
коли ти сам, мов дерево, котрому
верхів’я зрізане. Коли тобі
якийсь неспокій душу облягає,
ще й примітає віхола сліди!

Іти б і йти — до паморочі. Доки
десь не впадеш, простерши уперед
отерплі руки. Я тебе шукав,
посестро-зраднице, ворожко Зимо!

Також читайте вірш – Спокій

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.