Космічна швидкість, атом, рок-н-рол —
Щось незбагненне звихрило епоху, —
Вже ні старих повіток, ні стодол,
Дивись — і пам’ять струхліє потроху.
Перевелись повір’я і казки,
Давно не чути голосу жар-птиці,
Уже й по селах нині не з руки
Йти на оденки чи на вечорниці.
Тепер же час транзисторів, кіно,
Усі цивілізовані — не дивно,
Що рідне слово декому дано
Докучило як щось неперспективне.
Як щось старе — докучило, і квит,
Дере у горлі декого те слово,—
Такий тепер невизначений світ,
Що й кревність роду гине поступово.
І давня пісня кане в забуття —
Космічний вік мов глумиться над нами,
Але останнім подихом життя
Усі, проте, звертаємось до мами.
Також читайте вірш – Слово
