Жив та був собі Іван,
Управляв Іваном пан.
Увірвавсь терпець Івану,
Дав Іван по шиї пану.
Пан пропав. Іван куняв,
Бо ніхто не підганяв.
Зажурились вчені люди:
Що з Іваном далі буде?
Він же ходить та куня,
Бо ніхто не підганя.
Довго думали-гадали
І таке примудрували:
слово пан узяли,
Одну буквочку ввели.
Те, що було панове,
Зразу ж стало планове.
Підганяв Івана пан,
А тепер штовхає план.
Тут і казці кінець,
А хто слухав — молодець.
Читайте далі вірш – Найвища нагорода
