Подвиги Діомеда
1] Ось Діомедові, сину Тідея, Паллада Афіна
2] Силу й відвагу дала, щоби серед інших аргеїв
3] Подвигом він відзначився і славу здобув якнайкращу.
4] Пломінь невгасний йому круг шолома й щита запалила,
5] Ясний, немов та осіння зоря, що виблискує в небі
6] Сяєвом найяскравішим, омита в воді Океану.
7] Світлом осяла таким Діомедові голову й плечі
8] І спрямувала в середину бою, де вир був найдужчий.
5. Осіння зоря — Сіріус, найбільша зірка в сузір’ї Великого Пса.
9] Серед троян був Дарет, чоловік і баЛтий, і славний,
10] Жрець непорочний Гефеста. Синів було двоє у нього —
11] Старший Фегей та Ідей, в уміннях досвідчені ратних.
12] Вдвох, відокремившись, мчали назустріч вони Діомеду
13] На колісниці, а він по землі на них виступив піший.
14] Щойно зійшлись вони близько, один на одного йдучи,
15] Перший Фегей тоді кинув свого довготінного списа,
16] Вістря ж його пролетіло над лівим плечем Діомеда,
17] Шкоди йому не вчинивши. 1 от Діомед замахнувся
18] Гострою міддю, і списа того недаремно він кинув —
19] Влучив у груди Фегеєві він і звалив з колісниці.
20] З повоза гарного скочив Ідей, свої коні лишивши,
21] І не посмів захистить навіть тіло убитого брата.
22] Був би і сам він загибелі чорної тут не уникнув,
23] Тільки ж Гефест врятував його, пітьмою ночі окривши,
24] Щоб не до розпачу батько за дітьми старий побивався.
25] Коней тим часом зловив син Тідеїв, великий душею,
26] Й товаришам їх оддав — до угнутих човнів перегнати.
9. Згаданого тут Дарета (чи Дареса) вважали автором писаної на пальмовому листі так званої “Троянської Іліади”, ще передгомерівських часів, — у ній події були зображені з троянських позицій. До наших часів цей твір не дійшов, а згадки про нього не відзначаються надійністю. Дарета вважали також автором іншого твору — популярного в середні віки роману “Про зруйнування Трої”, нібито перекладеного з грецької мови на латинську.
27] Бачать трояни, душею великі, як діти Дарета —
28] Цей полохливо тікає, під повозом той уже вбитий,
29] Духом усі занепали. Але ясноока Афіна,
30] Буйного взявши за руку Арея, мовляє до нього:
31] “Кров’ю умиваний людоубивче Арею! Арею,
32] Мурів рушнику лютий. Облишмо троян і ахеїв
33] Битись, кому із них славу звитяги Зевс-батько присудить.
34] Краще ходім звідціля, щоб лютості Зевса уникнуть”.
35] Мовлячи так, вона буйного вивела з бою Арея
36] Й на узбережжі високім Скамандру його посадила.
37] Військо троян похитнули данаї, і кожен з вождів їх
38] Знищив по мужеві. Першим володар мужів Агамемнон
39] Одія з повоза скинув, ставного вождя алізонів.
40] Першому списа ввігнав між плечей він у спину, як кинувсь
41] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.
42] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.
43] Ідоменей тоді Феста убив, що доводився сином
44] Борові меонянину й прибув з урожайної Тарни.
45] Ратищем довгим у праве плече тоді списник славетний
46] Ідоменей його вдарив, коли той на повіз виходив.
47] Впав з колісниці він враз, і страшна його пітьма окрила.
48] Ідоменеєві слуги зняли із убитого зброю.
49] Строфіїв син Скамандрій, досвідчений в ловах мисливських,
50] Списом був гострим із рук Менелая Атріда убитий,
51] Славний мисливець, якого сама Артеміда навчила
52] На дичину полювать, що ліси її й гори годують.
53] Не врятувала й сама Артеміда його стрілометна,
54] Ні дальносяжне влучання, що досі він ним відзначався.
55] Бо Менелай, списоборець славетний, Атреїв нащадок,
56] Гострого списа ввігнав між плечей йому в спину, як кинувсь
57] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.
58] Впав він на землю сторчма, аж зброя на нім забряжчала.
51. Артеміда — богиня тваринного світу та полювання, дочка Зевса і Лето, сестра Аполлона, що була, як і він, на боці троянців.
59] Син Гармоніда Тектона Ферекл був тоді Меріоном
60] Вбитий, а мав до майстерності він усілякої вмілі
61] Руки, — його відзначала й любила Паллада Афіна.
62] Він мужоборцю Парісу човни збудував рівнобокі,
63] Згуби початок, загибель вони принесли як троянам,
64] Так і самому йому, не збагнув-бо він присудів божих.
65] Гнався за ним Меріон і, настигнувши, ратищем гострим
66] В праву сідницю ударив, і вмить під лобковою кістю
67] Прямо в міхур сечовий простромилося вістря навиліт.
68] З зойком упав він навколішки, й смерть його млою окрила.
69] Мегес Педея убив, що був Антенорові сином,
70] Хоч і нешлюбним, та ним Теано піклувалась пресвітла
71] Нарівні з любими дітьми, свому догоджаючи мужу.
72] Списник славетний, Філея нащадок, його наздогнавши,
73] Зблизька у голову з тилу загостреним списом ударив,
74] І, між зубів пролетівши, язик йому мідь підрубала.
75] Впав він у порох, холодну затиснувши мідь між зубами.
76] Евемонід Евріпіл богосвітлого вбив Гіпсенора,
77] Долопіона відважного парость, жерцем його батько
78] Був у Скамандра колись і, як бог, мав пошану в народі.
79] Саме його Евріпіл, осяйливий син Евемонів,
80] Втеклого, швидко догнав, у плече його з розмаху вдарив
81] Гострим мечем і важку відрубав Гіпсенорові руку.
82] Впала на землю рука закривавлена, й очі закрила
83] Вбитому смерть багряниста і доля його премогутня.
84] Так подвизались вони у могутнім труді бойовому.
85] Та за сина Тідея не міг би ти з певністю знати,
86] Бореться з ким він, за кого стоїть — за троян чи ахеїв.
87] Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,
88] Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.
89] Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,
90] Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, —
91] Раптом нахлине вона, обтяжена зливою Зевса,
92] Й гине багато у ній прекрасної праці людської.
93] Так перед сином Тідея троян захитались фаланги
94] Щільні, не в силі устояти, хоч і було їх багато.
78. Скамандр — у даному разі не ріка, а бог цієї ріки.
95] Щойно лиш Пандар уздрів, осяйливий син Лікаонів,
96] Як по рівнині, бушуючи, гнав той троянські фаланги,
97] Зразу ж на сина Тідея націлив він гнутого лука
98] Й гострою втрапив стрілою нападнику в праве рамено,
99] Панциром вкрите опуклим. Навиліт вонв пролетіла
100] Й вийшла із другого боку, оббризкавши кров’ю весь панцир,
101] Голосно скрикнув, зрадівши, осяйливий син Лікаонів:
102] “Нумо вперед, велемужні трояни, погоничі коней!
103] Найхоробріший з ахеїв поранений, — видно, недовго
104] Проти стріли він могутньої встоїть, якщо мене справді
105] Зевса всевладного син срібнолукий послав із Лікії”.
106] Мовив він, хвалячись, так. Не зборола стріла Тідеїда, —
107] Він, відступивши до коней лише й колісниці своєї,
108] Став і гукнув до Стенела, що був Капанеєві сином:
109] “Ну-бо сюди, Капаніде мій любий, зійди з колісниці,
110] Гостру із мого рамена стрілу мені витягни швидше”.
111] Мовив він так, і зіскочив на землю Стенел з колісниці,
112] Став за плечима й стрілу, що прошила їх, витяг негайно.
113] Струменем бризнула кров крізь плетиво панцира щільне.
114] Вголос молитись почав Діомед, син Тідея відважний:
115] “Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!
116] Батьку моєму й мені ти ласкаво колись помагала
117] В битвах палаючих, тож і тепер будь прихильна, Афіно!
118] Дай наздогнати і списом сягнуть того мужа, що ранить
119] Встиг мене перший та ще й похваляється, ніби недовго
120] Бачить мені доведеться осяйливе сонця проміння”.
121] Так він благав, молячись. І почула Паллада Афіна,
122] Ноги легкими зробила, і руки, і все його тіло,
123] Близько тоді підійшла і мовила слово крилате:
124] “Сміло тепер, Діомеде, виходь із троянами битись.
125] Батьківську в груди тобі я безтрепетну вклала відвагу
126] Ту, що комонник Тідей нею славен, щита потрясатель.
127] Млу відвела від твоїх я очей, що їх досі вкривала,
128] Щоб одрізняти умів ти бога від смертного .мужа.
129] Отже, якщо, іспитуючи, бог який прийде до тебе,
130] Не виступай ти зухвало з богами безсмертними битись,
131] Хто б то не був; коли ж Зевсова донька лише Афродіта
132] Вступить у бій, навідліг удар її гострою міддю”.
133] Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.
134] Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.
135] Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,
136] Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,
137] Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,
138] Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.
139] Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,
140] Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.
141] Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,
142] Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,
143] З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.
144] Так Астіноя він вбив і людей вожая Гіпейрона,
145] Першого вище соска мідногострим уразив він списом,
146] Другого в плечі ставні величезним мечем по ключиці
147] Вдарив, і плечі від шиї йому відрубав і від спини.
148] Кинувши їхні тіла, наздогнав Поліїда й Абанта,
149] Еврідаманта старого синів, що на снах розумівся.
150] Снів при відході, проте, їм старий не умів розгадати,
151] Зняв-бо із них обладунки з обох Діомед премогутній.
152] Потім на Ксанта й Тоона пішов він, синів двох Фенопа
153] Ніжно любимих. Знесилений старості гнітом печальним,
154] Інших синів не родив він, щоб спадщину їм залишити.
155] Зняв обладунки з обох Діомед, у кожного милу
156] Цушу віднявши, а батькові тільки ридань і печалі
157] Біль залишаючи. Так і не стрів він синів, щоб живими
158] З битви вернулись, а спадок далека рідня поділила.
159] Потім він двох повалив синів Дарданіда Пріама,
160] Хромія й з ним Ехемона, що разом були в колісниці.
161] Гак, наче лев, у череду вдершись, ламає корові
162] Карк чи телиці, що в гаї тінистому паслися мирно,
163] Гак син Тідея обох, хоч вони й боронились завзято,
164] З повоза кинув додолу й, озброєння з тіл їх ізнявши,
165] Товаришам доручив їх коні на судна загнати.
166] Бачить Еней, як мужів той троянських винищує лави,
167] Й крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну
168] Пандара рушив шукать богорівного скрізь чи не знайде.
169] Сильного він, бездоганного сина знайшов Лікаона,
170] Став перед ним і з такими звернувся до нього словами:
171] “Пандаре, де ж бо твій лук і де твої стріли крилаті
172] Й слава? Ніхто у ній тут із тобою змагатись не буде,
173] Кращим за тебе ніхто не назве себе в цілій Лікії.
174] Руки до Зевса свої піднеси й кинь стрілу свою в мужа,
175] Хоч і який він могутній, багато-бо лиха троянам
176] Він спричинив, багатьом-бо хоробрим коліна розслабив.
177] Це чи не бог який, гнівний за жертви, помститися хоче
178] Трої синам? Жахливо гнів божий накликать людині”.
179] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:
180] “Славний Енею, троян мідношатних пораднику добрий!
181] Схожий він, видно з усього, на мужнього сина Тідея:
182] Щит я його впізнаю і шолом з заборолом дірчастий,
183] Бачу і коні його, а чи бог то — напевно не знаю.
184] А що цей муж, як казав я, відважного син є Тідея,
185] 5 Все ж не без бога лютує він тут, і хтось із безсмертних
186] Близько стоїть біля нього, окутавши хмарою плечі,
187] Й кинуту в нього стрілу бистролетну кудись відхиляє.
188] Гострою раз уже вцілив його я стрілою й навиліт
189] Праве плече простромив, хоч і панциром вкрите опуклим.
190] 0 От уже, думав, спровадив таки я його до Аїду,
191] Та не здолав: є розгніваний бог тут якийсь, безперечно.
192] Коней нема при мені, бойової нема колісниці.
193] У Лікаона ж, удома у нас, одинадцять новеньких
194] Повозів гарних, недавно змайстрованих, всі чепраками
195] 5 Вкриті, при кожному коней по парі стоїть двояремних,
196] Білий ячмінь-бо їдять вони завжди й пшеницю двозерну.
197] Списник старий Лікаон в своїм добре збудованім домі
198] Радив не раз мені, ще коли йти у похід я збирався,
199] На колісницю, казав він, запряжену кіньми, зійшовши,
200] 10 Раттю троян керувати в жорстоких із ворогом битвах.
201] Я ж не послухав, а це набагато було б корисніше.
202] Пошкодував-бо я коней, щоб корму для них не забракло
203] В війську обложенім: звикли-бо ситно вони годуватись.
204] Тож залишив я їх дома і пішки до Трої подався,
205] )5 Склавши на лук всю надію, та мало мені допоміг він.
206] Я натягав його вже проти двох полководців найкращих —
207] Сина Тідея і сина Атрея, — обох я поцілив
208] Влучно, і кров їх пролив, та лиш більше їх тим розлютив я.
209] Доля лиха надала із кілка мені лука тугого
210] Знять того дня, як повів до любого я Іліона
211] Військо троян, щоб подать богосвітлому Гектору поміч.
212] Як повернуся додому й на власні я очі побачу
213] Землю вітчизни, й дружину, і рідну оселю високу, —
214] Хай мені голову геть відрубає приблуда чужинний,
215] Як не спалю у палаючім полум’ї я цього лука,
216] Вщент поламавши, — нікчемний, як вітер, був з нього супутник”.
217] В відповідь зразу ж Еней, троян ватажок, тоді мовив:
218] “Не говори так. Не буде й надалі інакше, аж-поки
219] На колісницях із кіньми удвох ми не вийдемо проти
220] Мужа того і не спробуєм нашої зброї на ньому.
221] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які то
222] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
223] Мчати туди і сюди — у погоні, так само й у втечі.
224] Нас і до міста вони понесуть, якщо знов побажає
225] Славою Зевс Діомеда, сина Тідея, окрити, і
226] Йди ж бо мерщій та в руки батіг цей бери і блискучі
227] Віжки, а я увійду в колісницю, щоб бій розпочати.
228] Чи на себе бери його, я ж керуватиму кіньми”.
222. Тросові коні. — Трос (від імені якого виводять і назву міста — Троя) — Пріамів прадід. Зевс відібрав у нього одного з синів, Ганімеда, хлопчика, що відзначався вродою, і зробив підчашим на бенкетах богів. У відшкодування Зевс дав Тросові пару безсмертних коней.
229] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:
230] “Краще, Енею, ти сам бери віжки й керуй уже кіньми.
231] Швидше помчать вони повіз округлий, візничого звичний
232] Чуючи клич, як тікать доведеться від сина Тідея.
233] Можуть без тебе упертись сполохані коні й не схочуть
234] Винести нас з бойовища, не чуючи оклику твого.
235] Рушить на нас тоді син великого духом Тідея,
236] Вб’є нас і однокопитих собі забере твоїх коней.
237] Отже, своїми ти сам керуй колісницею й кіньми.
238] Я ж, коли він налетить, його списом загостреним стріну”.
239] Мовлячи так, в колісницю оздоблену стали обидва
240] Й миттю погнали на сина Тідея баских вони коней.
241] Щойно побачив Стенел їх, осяйливий син Капанеїв,
242] Зразу ж до сина Тідея він слово промовив крилате:
243] “О Діомеде, сину Тідеїв, душі моїй любий!
244] Бачу могутніх мужів, що з тобою готові он битись.
245] Сила незмірна в обох. Один із них лучник славетний
246] Пандар, тим гордий, що сином доводиться він Лікаону.
247] Цругий — Еней, гордиться походженням з лона Анхіса
248] Він бездоганного, мати ж його — Афродіта безсмертна.
249] Гож завернім своїх коней, не кидайся надто завзято
250] В лави передні, щоб милого серця свого не згубити”.
251] Глянув спідлоба і мовив йому Діомед премогутній:
252] “Годі, ні слова про втечу, я цій не піддамся намові.
253] В мене немає того у природі, щоб, криючись, битись
254] Чи ховатись зі страху: ще сила моя непохитна!
255] Навіть із кіньми не виїду я, а виступлю пішки
256] В бій проти них, не дасть-бо тремтіти Паллада Афіна.
257] На колісниці од нас прудконогі не винесуть коні
258] Разом обох, чи встигне хоча б лиш один врятуватись.
259] Інше тобі я скажу, ти ж у серце вклади оце слово.
260] В разі порадниця мудра Афіна мене обдарує
261] Славою вбити обох, ти притримай поривчатих коней,
262] Віжками міцно до поручнів повоза їх притягнувши.
263] Сам — не забудь же цього! — до Енеєвих кинешся коней
264] І від троян їх жени до ахеїв красивоголінних.
265] З тої породи вони, що Тросові Зевс громозвучний
266] Дав в нагороду за сина його Ганімеда, — тож кращих
267] Коней нема під зорею світання і сонячним сяйвом.
268] В Лаомедонта цю викрав породу Анхіс мужовладний,
269] Потай кобил у табун до баских підсилаючи коней.
270] Шість народилось тієї породи лошат в його домі.
271] Четверо з них залишив він у себе, годуючи в стайні.
272] Двоє ж Енеєві дав, особливо при втечі надійних,
273] їх захопивши, велику собі ми здобудемо славу”.
268. Лаомедонт — Пріамів батько. Він мусив свою дочку Гесіону віддати в поживу морському страховиську. Геракл убив страховисько й визволив Гесіону. В нагороду він мав одержати, як було обіцяно йому, Тросових коней. Лаомедонт порушив обіцянку й коней не дав. Геракл зруйнував Трою й покарав смертю Лаомедонта.
274] Так Діомед і Стенел між собою тоді розмовляли.
275] Скоро й ті двоє примчали,, швидких поганяючи коней.
276] Перший сказав Діомеду осяйливий син Лікаонів:
277] “Духом твердий і відважний Тідея славетного сину!
278] Не подолав тебе луком швидким я, гіркою стрілою,
279] Спробую списом тепер, чи не краще улучу я нині”.
280] 1 Мовивши так, довготінного з розмаху кинув він списа
281] І Тіде’ща ударив у щит. Пройняло його наскрізь
282] Мідяне вістря і панцира тут же торкнулося дзвінко.
283] Голосно крикнув до нього осяйливий син Лікаонів:
284] “Пах твій навиліт пробито! Недовго тепер, сподіваюсь,
285] Зможеш триматись. Мені ж ти надав цим великої слави!”
286] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
287] “Ти помилився, не влучив ти! Вам же обом, сподіваюсь,
288] Звідси не вийти раніш, поки той або інший, упавши,
289] Кров’ю напоїть Арея, бійця із щитом нездоланним”.
290] 1 Мовив і списа метнув. Його скерувала Афіна
291] Пандару в ніс біля ока, і в білі він зуби уп’явся.
292] В самій насаді язик одсікла йому мідь нездоланна,
293] Вістря навиліт пройшло аж униз, через край підборіддя.
294] З повоза впав він, і брязком на ньому озвалася зброя
295] 5 Ясноблискуча. Вбік прудконогі шарахнулись коні
296] Від переляку. Так Пандар душі тут і сили позбувся.
297] Скочив на землю Еней із щитом та із списом великим,
298] З остраху, шоб не забрали убитого в нього ахеї.
299] Як в своїй силі упевнений лев, круг трупа ходив він,
300] Спис уперед виставляв і щит, на всі боки округлий,
301] Кожного, хто б не наблизивсь до нього, убить він грозився
302] Криком жахливим. Та камінь схопив син Тідея руками
303] Вельми важкий, удвох не могли б його смертні підняти
304] З нині живучих, а він і один ним розмахував легко.
305] Ним він ударив Енея в крижі, там де стегон окістя
306] Ходить в суглобах, — стегенною чашею це називають.
307] Чашу він ту роздробив і обидва порвав сухожилля.
308] Ще й йому шкіру той камінь обдер шерехатий. І раптом
309] Зсунувсь герой на коліна й рукою м’язистою тільки
310] Сперся об землю. І чорная ніч йому очі окрила.
311] Був би, напевне, загинув Еней, поводатар народу,
312] Тільки ж бо Зевсова донька угледіла це, Афродіта,
313] Мати, яка породила його пастухові Анхісу.
314] Оповила вона білі рамена круг любого сина,
315] Спереду краєм свого покривала блискучого вкрила,
316] Захистом певним од стріл, щоб хтось із данаїв комонних
317] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.
318] Винесла так з бойовища вона свого любого сина.
319] Син Капанеїв Стенел, проте, не забув настанови
320] Тої, що дав перед цим Діомед йому голосномовний.
321] Осторонь січі лункої свої поставив він коні
322] Однокопиті, до повоза віжками їх прив’язавши.
323] До пишногривих Енеєвих раптом він кинувся коней,
324] їх від троян одігнав до ахеїв красивоголінних
325] І передав Деїпілові, другу своєму, якого
326] Більш цінував од ровесників інших за мислі поважні,
327] Щоб до човнів той одвів крутобоких. А сам він тим часом
328] На колісницю зійшов і, віжки блискучі вхопивши,
329] Зразу ж учвал до сина Тідея погнав свої коні
330] Міцнокопиті. А той переслідувать взявся Кіпріду
331] Міддю безжальною, знав, хоч богиня вона, а безсильна,
332] Не із числа тих богинь, які в війнах керують мужами,
333] Не Еніо, городів руйнівниця страшна, не Афіна.
334] От наздогнав він її, крізь густі прориваючись лави,
335] І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,
336] 1, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом
337] Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий
338] Крізь божественне одіння, самими Харитами ткане,
339] Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася —
340] Плин, що в жилах пливе у блаженних богів невмирущих.
341] Хліба вони не щять, не п’ють вони й вин іскрометних,
342] Тим-то в них крові нема і безсмертними їх називають.
343] Скрикнула з болю богиня і сина із рук упустила.
330. Кіпріда, кіпрська богиня — богиня кохання Афродіта.
333. Еніо — богиня боїв, ніби жіночий відповідник Арею-Еніалію.
338. Харити — вічно юні богині вроди і радощів, втілення жіночої привабливості, супутниці Афродіти.
340. Кров богів зовсім не схожа на людську.
344] Феб-Аполлон в тую ж мить на свої підхопив його руки,
345] Темною хмарою вкрив, щоб хтось із данаїв комонних
346] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.
347] Голосно крикнув до неї тоді Діомед гучномовний:
348] “Геть іди, Зевсова доню, з війни та з цього бойовища!
349] Чи не доволі тобі, що жінок ти зваблюєш кволих?
350] А як втручатись ти хочеш в бої, то тепер, сподіваюсь,
351] Будеш жахатися бою, й здаля лиш почувши про нього!”
352] Мовив він так. Відійшла вона в розпачі й муці страшенній.
353] З натовпу далі Іріда її повела вітронога,
354] Горем убиту, аж тіло прекрасне її почорніло.
355] Буйного бачить Арея вона, що сидів там із кіньми,
356] Від бойовища ліворуч, до хмари свій спис притуливши.
357] Впала вона перед братом коханим своїм на коліна
358] Й стала благати, щоб він злотозбруйних позичив їй коней:
356. Згідно з найдавнішими уявленнями, бога завжди оточує хмара. До такої хмари й притулив свого списа Арей.
359] “Допоможи мені, брате мій любий, і дай мені коней,
360] Щоб на Олімп я могла повернутись, в оселю безсмертних.
361] Надто від рани я мучуся, смертним завданої мужем,
362] Сином Тідея, що битися навіть із Зевсом готовий”.
363] Мовила так, і Арей відступив злотозбруйних їй коней.
364] На колісницю зійшла вона, любим зажурена серцем,
365] З нею Іріда зійшла і, віжки, у руки узявши,
366] Пугою коней стьобнула, й слухняно помчалися коні,
367] Й швидко оселі богів досягай на високім Олімпі.
368] Коней спинила відразу тоді вітронога Іріда
369] Й випрягла їх з колісниці, божистого ДІВШИ оброку.
370] 1 Впала навколішки враз Афродіта ясна до Діони,
371] Матінки любої, та ж прийняла свою доню в обійми,
372] Пестила ніжно й, назвавши її на ім’я, говорила:
373] “Хто з небожителів так нерозважливо, люба дитино,
374] Скривдив тебе, наче зло ти явно якесь учинила?”
375] В відповідь мовила щедра на усміхи їй Афродіта:
376] “Ранив мене Діомед, зухвалий нащадок Тідеїв,
377] Тим що Енея намірилась винести я з бойовища,
378] Любого сина, що в світі для мене з усіх найдорожчий.
379] Не між троян і ахеїв страшна уже йде колотнеча,
380] Вже і з богами безсмертними битися стали данаї”.
381] В відповідь мовить до неї Діона, в богинях пресвітла:
382] “Стримайсь, дитино моя, й потерпи, хоч і як тобі прикро!
383] Бо й, живучи на Олімпі, не раз нам траплялось терпіти
384] Від земнородних, заводячи звади лихі поміж себе.
385] 5 Тяжко й Арей потерпів, коли От з Ефіальтом могутнім
386] В пута міцні його закували, сини Алоея.
387] В мідяній бодні сидів тринадцять він місяців скутий.
388] Так би й загинув там, мабуть, Арей, невситимий боями,
389] Та Ерібея прекрасна, їх мачуха, потай Гермеса
390] Оповістила, і викрав він з тої в’язниці Арея,
391] Що знемагав уже зовсім, знесилівши в путах жорстоких.
392] Тяжко і Гера терпіла тоді, коли син премогутній
393] Амфітріонів їй влучив стрілою тризубою в перса,
394] В правий сосок: в ту ж мить охопив її біль нездоланний.
395] Тяжко й Аїд потерпів, між богами жахливий: стрілою
396] Гострою той же син Зевса егідодержавного в брамі
397] Мертвих поранив його і страшного завдав йому болю.
398] Зразу ж до Зевса у дім він подавсь на вершину Олімпу,
399] З серцем зажуреним, пройнятий болем, що вп’явся з стрілою
400] В плечі кремезні його, терзаючи глибоко душу.
401] Лиш Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
402] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
403] Несамовитий, зухвалий, на злочин він зваживсь безпечно,
404] Луком богам допікав, що живуть на високім Олімпі.
405] Цього ж наслала на тебе сама ясноока Афіна.
406] Дурень він! Серцем своїм не знає того син Тідея —
407] Недовговічні всі ті, хто посмів із безсмертними битись.
408] Не повернутись такому з війни, з бойовища страшного,
409] Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.
410] Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,
411] А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,
412] Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,
413] Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,
414] За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,
415] Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней”.
416] Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.
417] Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.
418] Та додивились до цього богині Афіна і Гера
419] Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.
420] Так почала говорить ясноока богиня Афіна:
385. От і Ефіальт — велетні, сини Алоея і Іфімедеї (а насправді — Іфімедеї та бога Посейдона). Міф розповідає, як Арей спричинився до смерті юнака Адоніса, улюбленця Афродіти, якого розтерзав іклами вепр під час полювання. За це велетні й закували Арея.
392-393. Амфітріонів син — Геракл.
401. Пееон (Пайон) — бог-лікар, у пізніші часи його ототожнювали з Аполлоном.
421] “Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?
422] Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок
423] В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.
424] Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула
425] Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня”.
426] Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся
427] І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:
428] “Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.
429] Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.
430] Це ж усе — тільки Арея палкого й Афіни турбота”.
431] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
432] А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,
433] Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.
434] Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея
435] Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.
436] Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.
437] Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.
438] А як той кинувся ще й учетверте, на бога подібний,
439] Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:
440] “Опам’ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,
441] З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть
442] Плем’я безсмертних богів і людей племена земнородні”.
443] Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,
444] Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.
445] А Аполлон, з сум’яття бойового схопивши Енея,
446] В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.
447] Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця
448] Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.
449] Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,
450] Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.
451] Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї
452] І один одному перед грудьми шкіряні розбивали
453] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
454] Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:
449 і далі. Є в цьому епізоді певна неузгодженість. Спершу ми дізнаємося, що Аполлон створив примарну постать Енея і поставив її на полі бою замість справжнього Енея, що був поранений. Але згодом виявляється, що на полі бою таки справжній Еней, а про примарну постать уже немає й мови.
455] “Кров’ю умиваний людоубивче Арею! Арею,
456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати
457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?
458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап’ясті,
459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний”.
460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.
461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,
462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,
463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:
464] “Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!
465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?
466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?
467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, —
468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.
469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!”
470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.
471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:
472] “Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?
473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто
474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.
475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.
476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.
477] Ми ж тут і далі б’ємось, хоч ми лиш союзники ваші.
478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,
479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.
480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,
481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.
482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий
483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,
484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.
485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш
486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.
487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,
488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.
489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!
490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,
491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,
492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти”.
493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.
494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю
495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,
498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.
499] Як на священнім току одвівається вітром полова
500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра
501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,
502] Й все навкруги від полови біліє, — отак і ахеї
503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними
504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,
505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.
506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі
507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,
508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління
509] Феба, з мечем золотим, Аполлона — будити в троянах
510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна
511] Далі відціль — пішла-бо данаям вона помагати.
512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму
513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.
514] От серед друзів з’явився Еней, і всі дуже зраділи,
515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,
516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,
517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,
518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.
519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом
520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже
521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.
522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,
523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає
524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея
525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом —
526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.
527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.
528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:
524. Борей — північний вітер.
529] “Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!
530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.
531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.
532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку”.
533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,
534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.
535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,
536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.
537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.
538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.
540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.
541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,
542] Двох Діоклея хоробрих синів — Орсілоха й Кретона.
543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;
544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,
545] Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,
546] І породив Ортілоха, численного люду владику.
547] А Ортілох породив Діоклея, великого духом.
548] У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,
549] Добре обізнаних в справі воєнній — Іфетон з Орсілохом.
550] Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних
551] До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,
552] Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,
553] Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.
554] Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,
555] Матір’ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,
556] Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,
557] Людські плюндрують подвір’я, аж поки самі не поляжуть
558] Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.
559] Так і вони, руками Енея повергнуті долу,
560] Впали обоє, неначе повалені сосни високі.
561] Жаль Менелаєві їх, Арея улюбленцю, стало.
562] Вийшов він з лав наперед, осяйною озброєний міддю,
563] Списом стрясаючи. Сам-бо Арей розбудив в нім одвагу,
564] Мавши на думці, щоб був той руками Енея убитий.
565] Нестора, духом великого, син Антілох його вгледів.
566] Вийшов він з лав, боячися, щоб сам поводатар народів
567] Тут не загинув і труд їх увесь не пішов би намарно.
568] Напоготові обидва один проти одного руки
569] Й гострі здіймали списи, бажанням палаючи битись.
570] Став Антілох з Менелаєм уряд, поводатарем люду.
571] Хоч і швидкий був до бою Еней, а назад він подався,
572] Вгледівши, що виступає аж двоє мужів проти нього.
573] Вбитих вони після того до лав відтягнули ахейських,
574] Товаришам їх у руки обох віддали нещасливих
575] І повернулися знов між рядами передніми битись.
576] Вбили вони Пілемена, що був на Арея подібний,
577] Духом великий вожай пафлагонських мужів щитоносних.
578] Рівно стояв він, коли Менелай його, списом славетний,
579] Ратищем збив, під ключицю утрапивши мідяним вістрям.
580] Син же Атімнія, славний Мідон, Пілемена візничий,
581] Від Антілоха поліг, баских завертаючи коней, —
582] Каменем лікоть Мідона черкнув він, із рук його білі
583] Віжки, слоновою кістю оздоблені, впали в пилюку.
584] Тут Антілох налетів і мечем його в скроню ударив.
585] Дух свій віддавши, Мідон із добротної впав колісниці
586] Сторч головою в пилюку брудну аж по тім’я і плечі.
587] Довго стояв так, угруз у пісок, що був дуже глибокий,
588] Поки, рвонувши, не скинули коні його у пилюку:
589] їх Антілох стьобонув і погнав аж до стану ахеїв.
577. Пафлагонці — жителі Пафлагонії (північної частини Малої Азії), на південь від Чорного моря.
590] Гектор, побачивши в лавах обох, до них кинувся зразу
591] З криком гучним; вслід за ним понеслися учвал і фаланги
592] Дужих троян, на чолі в них Арей з Еніо був страшною.
593] Ця за собою у битву вела сум’яття безсоромне.
594] Сам же Арей, величезним в руках потрясаючи списом,
595] То перед Ректором спереду йшов, то ступав за ним ззаду.
596] Вздрівши Арея, увесь затремтів Діомед гучномовний.
597] Як мандрівник безпорадний, йдучи по широкій рівнині,
598] Перед рікою зупиниться, що поспішає до моря,
599] Гляне на піну шумливу і швидко назад утікає,
600] Так син Тідея сахнувся тоді й заволав до народу:
601] “Друзі, чого дивуватися з того, що Гектор божистий —
602] І списоборець відмінний, і страху не відає в битвах!
603] Завжди при ньому є хтось із богів, що загибель одверне.
604] Отже, й тепер біля нього Арей у смертній подобі,
605] Тож, до троян повернувшись обличчям, весь час відступайте
606] Звільна й не думайте навіть з богами безсмертними битись”.
607] Мовив він так. А трояни все ближче на них наступали.
608] Гектор убив уже воїнів двох на одній колісниці,
609] В ратному ділі умілих, Менеста і з ним Анхіала.
610] Жаль Теламонію їх, Еанту великому, стало.
611] Близько підбіг він до них і, блискучого списа метнувши,
612] В Амфія, сина Селага, попав, що майна мав багато
613] Й нив плодородних у Песі, але повела його доля
614] В Трою — Пріаму з синами його у війні помагати.
615] Саме у пояс поцілив Еант його, син Теламона,
616] Глибоко в низ живота увійшов йому спис довготінний,
617] Важко зваливсь він на землю. Славетний Еант підбігає —
618] Зняти озброєння з нього, трояни ж, немов блискавиці,
619] Сипали гострі списи, — його щит увібрав їх багато.
620] Він же, ступивши п’ятою на вбитого, мідяне вістря
621] Витяг із трупа; інших же з пліч обладунків коштовних
622] Зняти не міг: надто густо-бо сипались стріли навколо.
623] Та й побоявсь, щоб трояни відважні його не затисли
624] Колом, багато-бо їх із списами навкруг наступало.
625] Хоч і високий на зріст, і могутній він був, і славетний,
626] А відігнали його, й, відступаючи, він аж хитався.
627] Так у жорстокім бою змагались вони між собою.
628] А Тлеполема, величного й славного сина Геракла,
629] Доля всевладна тоді з Сарпедоном звела богорівним.
630] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,
631] Син і онук всемогутнього Зевса, що хмари збирає,
632] Перший тоді Тлеполем такими словами озвався:
628-629. Сарпедон — син Зевса, Тлеполем — син Геракла, отже онук Зевса.
633] “Гей, Сарпедоне, лікіян пораднику, що за потреба
634] В битвах нездатному нітитись тут і від страху тремтіти?
635] Бреше, хто зве тебе сином егідодержавного Зевса!
636] Дуже далеко тобі із тими рівнятись мужами,
637] Що в давнину ще, за предків, родились од вічного Зевса.
638] Саме такою була, повідають, Гераклова сила,
639] Батько таким був, відвагою сповнений,*лев’яче серце.
640] Отже, приїхав сюди задля коней він Лаомедонта
641] Лиш на шістьох кораблях і з меншим за наші загоном
642] І зруйнував Іліон, і всі вулиці в нім обезлюднив.
643] Ти ж боягузливий серцем і люд свій ведеш на загибель.
644] Жодної з тебе троянам підмоги, я певен, не буде,
645] Хоч і прийшов ти з Лінії й хоч був би багато сильніший,
646] Мною приборканий, все ж до Аїдових брам ти відійдеш”.
647] В відповідь мовив йому Сарпедон, полководець лікійський:
648] “Так, зруйнував, Тлеполеме, твій батечко Трою священну
649] Через безглузде зухвальство преславного Лаомедонта,
650] Що, відповівши на послугу добру зневагою злою,
651] Коней йому не віддав, по які той ішов так далеко.
652] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш
653] Тут же, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,
654] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми”.
654. Кінь у найдавніших грецьких віруваннях був тісно пов’язаний зі смертю й небіжчиками. Відгомін цих вірувань— епітет бога підземного царства Аїда — “славетний кіньми”.
655] Так говорив Сарпедон. Свого ясенового списа
656] Взяв Тлеполем, і в обох одночасно їх ратища довгі
657] З рук полетіли. В середину шиї противнику втрапив
658] Спис Сарпедона, і болем страшним пройняло її вістря —
659] Чорною пітьмою ніч Тлеполемові очі окрила.
660] А Тлеполем Сарпедону ввігнав своє ратище довге
661] В ліве стегно, і, тіло проймаючи, вістря шалене
662] Кість зачепило, та батько відвів ще загибель від нього.
663] Друзі божисті взяли боговірного вмить Сарпедона
664] Й винесли з битви. За ним волочилося ратище довге.
665] Й біль усе дужчав. Але не помислив ніхто й не подумав
666] Витягти спис ясеновий з стегна, щоб із іншими разом
667] Міг він іти: так його врятувати усі поспішали.
668] А Тлеполема також красивоголінні ахеї ,
669] Винесли з битви. Побачив це все Одіссей богосвітлий,
670] Духом незламний, і миле його розпалилося серце.
671] Поміж двох задумів розумом він і душею вагався,
672] З чого почати, — чи сина догнать громоносного Зевса,
673] Чи якнайбільше лікіян позбавить життя і дихання.
674] Та не йому, Одіссеєві, мужньому серцем, судилось
675] Зевса могутньому синові смерть заподіяти міддю.
676] Дух його проти лікійських полків обернула Афіна.
677] Хромій, Аластор, Койран і Галій від рук його впали,
678] Вбив він Алкандра тоді, і Прітанія, ще й Ноемона.
679] Ще багатьох би лікіян убив Одіссей богосвітлий,
680] Та запримітив здаля його Гектор шоломосяйний,
681] Кинувсь крізь лави передні, озброєний сяйною міддю,
682] Жах на данаїв наводячи. Рад був, його спостерігши,
683] Зевсів син Сарпедон і жалібно мовив до нього:
684] “Сину Пріамів! Не дай мені здобиччю стати данаїв,
685] А порятуй мене! Хай мої груди покине дихання
686] В вашому місті, якщо не дано вже мені повернутись
687] До дорогої вітчизни моєї, до власного дому,
688] Й радістю втішити любу дружину й маленького сина”.
689] Не відповів на слова його Гектор шоломосяйний.
690] Мчав він шалено вперед, щоб мерщій відігнати аргеїв
691] І бездиханними трупами їх якнайбільше покласти.
692] А Сарпедона божистого друзі його посадили
693] В полі, під дубом прегарним егідодержавного Зевса,
694] І ясенового списа з стегна його лівого витяг
695] Дужий боєць Пелагон, що товаришем був його милим.
696] Зникла у нього душа, і очі покрилися млою;
697] Та опритомнів небавом, і подихом свіжим Борея
698] Дух йому знов оживило у грудях, що дихали важко.
696. “Зникла у нього душа…” — тут означає: втратив свідомість, знепритомнів.
699] Та перед грізним Ареєм і Гектором мідянозбройним
700] До кораблів своїх чорних, проте, не тікали аргеї,
701] Але й не рвалися в бій, а потроху назад відступали,
702] Звільна йдучи, коли між троян упізнали Арея.
703] Хто ж то був перший і хто був останній позбавлений зброї
704] Гектором, сином Пріама, і мідяношатним Ареєм?
705] Це богорівний Тевтрант із погоничем коней Оресом,
706] Трех, етоліянин, списник відомий, з ставним Еномаєм,
707] Син Енопса Гелен і з паском барвистим Оресбій,
708] Що проживає у Гілі, пильнуючи свого багатства,
709] Біля Кефіського озера, де по сусідству навколо
710] Й інші живуть беотійці, що мають багаті маєтки.
711] Щойно іздалеку білораменна побачила Гера,
712] Як у жорстокім побоїщі купами гинуть аргеї,
713] Зразу ж вона до Афіни звернулась із словом крилатим:
714] “Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
715] Марно, як видно, тоді запевнили ми Менелая,
716] Що по руїні твердинь Іліона додому він прийде,
717] В разі дозволимо згубному ми шаленіти Арею.
718] Час-бо подумати й нам про таку ж оборону завзяту”.
719] Мовила так. Не перечила їй ясноока Афіна.
720] 1 злотозбруйних сама запрягать заходилася коней
721] Гера, найстарша богиня, великого Кроноса донька.
722] Геба ж до осі залізної двоє коліс восьмишпицих,
723] Гнутих із міді, з обох колісниці боків прикріпила.
724] Обід у них золотий і нетлінний, а зверху їх шини
725] Мідяні, пригнані щільно, аж любо очам подивитись.
726] Маточин гнізда сріблом по обидва їх боки оббиті.
727] Сам же васаг колісниці тримався на злотних і срібних
728] Пасах міцних, а навкруг його поручні бігли подвійні.
729] Дишель же був із срібла. До кінцівки*його прив’язала
730] Геба красиве ярмо золоте, від якого красиві
731] Йшли золоті хомути. Під ярмо підвела тоді Гера
732] Коней своїх прудконогих, вся прагнучи звади та битви.
733] В час той Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
734] В горниці батьківській шати легкі свої, в світлих узорах,
735] Скинула з себе, руками своїми вишивані й ткані,
736] В панцир убралася батька свого, хмаровладного Зевса,
737] Й приготувалася збройно до битви, що сльози приносить.
738] Плечі страшна, золотими оздоблена вся торочками,
739] їй прикривала егіда, оточена жахом навколо,
740] Звада у ній, і завзяття, й гонитва, що душу морозить,
741] І голова Горгони, страшної на вигляд потвори, —
742] Грізне, страшне воно, Зевса-егідодержавця знамення.
743] З гребенем пишним шолом золотий, з чотирма шишаками,
744] Був на ній, — постаті воїв ста міст той шолом прикрашали.
745] У вогняну колісницю ввійшла і спис ухопила
746] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
747] Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.
748] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
741. Горгона — потвора жіночої статі, голова якої наводила на всіх невимовний жах або навіть обертала на камінь. Відрубана Персеєм голова Горгони була зображена на Зевсовій егіді.
749] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
750] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
751] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
752] Пугами в брами ці гнали богині баских своїх коней.
753] Осторонь інших богів вони там побачили Зевса,
754] Що на найвищій сидів із численних вершин олімпійських.
755] Коней баских тоді білораменна притримала Гера
756] І до верховного Зевса Кроніда з питанням звернулась:
750. Ори (Гори) — богині, що уособлюють плин часу, зміни пір року.
757] “Зевсе, наш батьку, невже не гнівить тебе злочин Арея?
758] Скільки мужів — та яких! — погубив він в народі ахейськім
759] Марно, безглуздо, мені на печаль! Вони ж безтурботно
760] Тішаться цим — і Кіпріда ота, й Аполлон срібнолукий, —
761] Дурня підбивши самі, що ніяких не знає законів.
762] Зевсе, наш батьку, чи сердитись будеш, коли я Арея
763] Хльостко бичем відшмагаю та геть прожену з бойовища?”
764] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
765] “Краще Афіну, що дбає про здобич, пошли проти нього, —
766] Більше за всіх вона звикла гризот завдавать йому прикрих”.
767] Мовив це, й білораменна йому не перечила Гера.
768] Хльоснула коней, — не проти бажання вони полетіли
769] Поміж землею й простором укритого зорями неба.
770] Скільки очима сягає у далеч туманну людина,
771] Дивлячись з вишки чатівної в шир винно-темного моря,
772] Стільки навскач пролетіли богинь дзвінко ржучії коні.
773] А як до Трої добігли вони й до річок струменистих,
774] Де течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру,
775] Коней баских тоді білораменна притримала Гера,
776] Випрягла їх з колісниці й туманом густим огорнула,
777] А Сімоент їм поживну амброзії виростив пашу.
778] Вдвох вони вийшли, ходою на трепетних схожі голубок,
779] Прагнення повні аргейському воїнству поміч подати,
780] І підійшли аж туди, де найбільше мужів щонайкращих
781] Скупчилось, — наче ті леви, що м’ясо сире пожирають,
782] Чи кабани, що дикої їх не приборкати сили,
783] Круг Діомеда стояли вони, упокірника коней.
784] Тут зупинившись, білораменна їм крикнула Гера,
785] Стентора мужнього постать прибравши із голосом мідним, —
786] Так він лунав, наче враз п’ятдесят чоловік заволало:
787] “Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду статні!
788] Поки у битвах брав участь Ахілл богосвітлий, ніколи
789] Ще не дерзали троянські загони крізь брами дарданські
790] Виступить”, всі-бо його величезного списа боялись.
791] Нині ж далеко від міста при самих човнах вони б’ються!”
792] Мовлячи так, розбудила у кожнім відвагу і мужність.
793] До Діомеда тим часом пішла ясноока Афіна.
794] При колісниці із кіньми знайшла вона сина Тідея, —
795] Рану схолоджував він, що стрілою завдав йому Пандар.
796] Піт досаждав під пасом широким, що висів на ньому
797] Щит його круглий; зморений потом, з раменом зомлілим,
798] Ледве підняв свого паса він, кров витираючи чорну.
799] Спершись на кінське ярмо, озвалась до нього богиня:
800] “Син народивсь у Тідея, на батька не дуже-то схожий.
801] Сам-бо Тідей, хоч на зріст і малий, а воїтель завзятий.
802] Навіть коли воювать та виблискувать мужністю в битвах
803] Я боронила йому, — як тоді, коли сам, без ахеїв,
804] В Фіви послом до численних з’явився він Кадма нащадків.
805] В їхніх спокійно домах учтувати йому я звеліла.
806] Він, проте, як і раніше, відваги могутньої повен.
807] Викликав юних кадмеїв на різні змагання і легко
808] їх переміг; я сама-бо йому помічницею стала.
809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,
810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.
811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,
812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього
813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея”.
814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:
815] “Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!
816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.
817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.
818] Добре я все пам’ятаю, богине, що ти наказала:
819] “Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,
820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта
821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю”.
822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям
823] Всім наказав — докупи збиратися тут біля мене:
824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує”.
825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:
826] “Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!
827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось
828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.
829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,
830] Зблизька удар його, — буйного більш не жахайся Арея,
831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.
832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,
833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,
834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює”.
835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела
836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.
837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,
838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова
839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.
840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна
841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.
842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,
843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, —
844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,
845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.
845. Шолом Аїда робив невидимим того, хто був у ньому. І саме ім’я Аїд означає “невидимий”, або “той, хто робить невидимим”. Руданський у своїй “Ільйонянці” “Аїд” переклав словом “Невид”.
846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,
847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати
848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,
849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.
850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,
851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив
852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.
853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна
854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.
855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся
856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна
857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.
858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,
859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний
860] Так, наче дев’ять чи десять одразу покликнуло тисяч
861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.
862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв
863] Враз обняли, — так Арей застогнав, ненаситний війною.
864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря
865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,
866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,
867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.
868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,
869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,
870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров’ю,
871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:
872] “Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?
873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,
874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.
875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти
876] Всім на загибель, — лиш злочини завжди на думці у неї.
877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,
878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.
879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,
880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.
881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,
882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,
883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,
884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.
885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго
886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих
887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї”.
888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:
889] “Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!
890] Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!
891] Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.
892] Матері вдача у тебе затята, украй непокірна
893] Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,
894] Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.
895] Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.
896] Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.
897] Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,
898] Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана”.
898. Потомки Урана — діти бога Урана, серед яких був і Кронос, що скинув батька з престолу й сам став володарювати в світі. У свою чергу, і син Кроноса Зевс повстав проти батька, переміг його та інших богів старшого покоління (Титанів) і ув’язнив їх у підземних глибинах.
899] Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.
900] І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
901] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
902] Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,
903] І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,
904] Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.
905] Геба омила його, одягла йому шати чудові,
906] Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.
907] Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса
908] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,
909] Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.
