Коли спонукає нас мовник
досліджувать слово живе,
то ніби розвідницький човник
по мовному морю пливе.
— Ось, — каже, — новеньке вам слово,
шукайте коріння, зерно —
і знайдете обов’язково,
від чого походить воно.
Словечко це — панірувати:
семантику [1] має яку?
А Людочка: — Це коли мати
обвалює рибу в муку.
— І рибу, й битки, — каже Даня.
А вчитель: — Близькі до мети.
Але тут конкретне завдання —
походження слова знайти.
— Я думаю, — каже Надія, —
що панірували пани.
А що була панська це дія,
то й слово лишили вони.
— Шукайте подібних утворень, —
учитель втручається знов. —
Згадайте, де ще такий корінь,
знайомі перегуки мов.
А Надя: — Та як не згадати?
Ми знаєм подібні склади:
ком-пані-я, пані-рувати, —
так ось веде нитка куди!
— Та це ж від латинського panis!
аж скрикнув Вакуленко Гліб. —
Це справді знайома нам даність,
бо panis — ми знаєм — це хліб!
