I гвалт, і кров – Михайло Старицький

I гвалт, і кров… справля сваволю сила,
Роз’ятрена, з запеклістю в очах,
З гадюками, що віються, мов крила.
І з піною на зціплених устах…

За нею вслід рабів густа отара,
Озброєна залізом і вогнем;
Ладен з них всяк, за цяцьку в півталяра,
Знущатися над братом-бідарем…

І брата брат катує, ріже, коле,
Незбройного кладе, немов снопи;
І трупом геть укрилось рідне поле,
Покрасилось од кревної ропи…

Раби сліпі! Знаряддя кляте влади!
За що, про що катуєте братів?
Сами ж себе ви губите з розради,
Зміцняючи сваволю дукарів!

Ви злу напасть убрали в пишні шати,
В угоду їй наставили темниць,
І вільная колись орлиця-мати
Через дітей спустила крила ниць…

Де ж правда, де? Де та любов над нами?
Невже й вона химера лиш одна,
І мусить люд, ярмований віками,
Пить з власних сліз отрути ківш до дна.

Холоне кров, німіє серце в грудях…
Та прояви ж, мій боже, правий гнів!
Поглянь на скрут, що зашморгом на людях
Від посіпак неситих і катів!

Але вгорі безжурно та яскраво…
Весна пиша під перлами роси,
І навіть се побоїще криваве
Не знаруша загальної краси…

Читайте далі – Парно, душно, як ніколи

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.