Хтось за стінкою в камері тихо співа,
Виливає свої затамовані болі,
Та приглушена пісня в бездушній неволі,
Як молитва, з душі добуває слова.
І бринить у мені, як туга тятива,
Його туга за волею — я мимоволі
Чую в ній безталання і власної долі,
Видно, всім у неволі так тужно бува.
Він стривожив мене, наче крик побратима,
Я крізь стінку ловлю його образ очима,
Я і піснею й ним переповнений вщерть.
Чути: кру!.. в чужині… заки море…—
Аж плаче,
Крає серце й мені… О незнаний піваче,
У неволі та пісня — сильніша за смерть.
Також читайте – Неначе птах з ключами журавлів
