“Діду мій, дударику” – Дмитро Білоус

У селі з давнім другом
в тиху пору теплісіньку
над Сулою, над лугом
рідну слухаю пісеньку:

“Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш,
ти ж, було, в дуду граєш,
тепер тебе немає,
дуда твоя гуляє…”

А Сашко мені: — Друже,
в співах — рідні бувальщини.
І пісні не байдужі
до духовної спадщини:

“…і пищики зостаються,
казна-кому дістаються”…

Хай звучить і не модно
сопілчина небіжчика,
не для кого завгодно
зоставалися пищики.

Як сказати Сашкові,
чим я пісні завдячую?
Полюбив її змалку
я душею дитячою:

“Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш…”

Виклика кожним звуком
почуття в нас незвідані,
що дідами онукам
з правіків заповідані…

Наступний вірш поета – Жити на широку ногу

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.