Чарований ключ – Пантелеймон Куліш

Як я на світ родивсь, дак баба-сповитуха
Десь узялась між нас химерна та чудна.
Одні вбачали в ній дари святого духа,
А другі пошепом казали: “Сатана!”

Сповивачі вона за двері викидала,
Дитину кутала просторо в пелюшки
І немовля – мене – в колисці не гойдала,
Що по всьому селу жахались кумоньки.

Я ж ріс, малий, та ріс на воді й на просторі,
Мов явір-одинець у лузі над Дніпром
Або гіллястий дуб на предківському полі,
Що дише на женця у спеку холодком.

І виріс-викохавсь, як бачите, великий,
Що на землі стою, а неба досягаю,
І, позираючи з висот на всі яз́ики.
Чарованим ключем їх тайни відмикаю.

Чарований той ключ коханцю завіщала
Химерна та чудна бабуся-сповитуха,
Вона мені його в колисці приховала,
Щоб мав я забавку, достойну зросту духа.

Оце ж, як відомкну перед людьми чужими
Широкославної імперії секрети,
Дак вороги її словами голосними
Про мене сповнюють усі свої газети.

Як же свого ключа вложу в їх люте серце
І там затаєне гніздо гадюче зрушу,
То покидати в них своє тісне кубельце
І мандрувати знову ув іншу землю мушу.

Вітають знов мене премудрі похвалами,
Що правдою живу, що нею тільки дишу,
Аж покіль ворогів їх, тайними ділами
Через мій ключ, страшний єхидам, не потішу.

Тогді впакую свої книжки й папери
І вже зазделегідь біжу від правдолюбців,
І стукаю в нові, чужі, непевні двері,
Не знавши, може, там живуть і душогубці.

Бабусю! озовись із-під поли у бога,
Возьми від мене твій химерний подарунок:
Не хочуть люде знать конця свого страшного,
Не треба правди їм, байдужен їм рятунок.

Також читайте – Царська грамата

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.