Остання безсонна ніч.
А я цьому навіть не рада.
Це лише нагадування,
Що я знов не впоралась з страхом.
І знов не зловила мить,
А її очорнила сповна.
Не Всесвіту ж то провина,
Що я не вмію радіть.
Сварю світ за те,
Що навчив свободі.
А я живу в страсі,
Змагаюсь із ним від початку.
І я все ж намагаюсь,
Я хочу.
Та кожен раз як змінюю голову
Тіло з душею стоне.
Автор: Катя Антоненко
Наступний вірш Катерини – Сон
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням