Біля гірського вогнища – Василь Стус

Як запалить тебе, багаття,
у чорний день? У чорну ніч?
Як тишу притулить до віч
і ждати, ждати, ждати й кланятись,
клонитись ранкові, що йде
під божеволіючим сонцем,
і кликать день, котрий бреде
у клекоті й клятьбі?
І потім —
як бути паленим крильми
багаття біло-голубого,
не в силі вибухнуть грудьми,
не в силі бути з вічним боргом
перед очима і чолом,
перед світанням, днем і вечором?
Чом я не випростаюсь? Чом
свої не випростаю плечі,
не випростаю рук своїх,
не випростаю дум? Громами б,
накликати на душу гріх,
і блиском перетнуть дамаскним
свої жалі, як ковилі,
жаління довгі, ніби жала!
Чи я діжду коли поліття
для зголоднілого бажання?
Як вибухнути, щоб горіть?
Як прохопитись чорнокриллям
під сонцем божевільно-білим?
Як бути? Як знебуть? Як жить?

Читайте наступний вірш поета – Молодий Гете

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.