Бідняк – Катерина Михайлівна

На днях я познайомився з одним, 
Цікавим хлопцем молодим.
Проте життя його, на жаль, не склалось,
Почав він грати в карти з дуру,
Тепер й має тільки шубу і поетичну свою душу,
Ось сам послухай, що говорить:
– “На дворі сонце, в хаті вітер,
В кишені пусто, в серці морок,
А на душі один лиш холод.”
Сказав мені Петро старий.
Старий на вигляд і в душі,
Хоча не мав ще й двадцяти,
– Та чи так можна, щоб йому, красивому молодику, вже 40 років всі давали? 
– Ну, виявляється, що так.
І хоч на вигляд він старіше дуба
І з одягу була у нього тільки шуба,
Розумний був, цей сивий молодик.
Читав Шевченка, поважав Карпенка, 
В думках оспорював Петренка 
А на французькій щебетав!
Неначе соловейко в гаї,
А ще й німецьку добре знав,
Та й англійською співав, 
Коли на серці морок засинав
– Та чи так можна, щоб бідняк, брудник нечесаниц хлопак, та й щоб такі речі знав?
– Ну, виявляється, що так.
А ось скажи, розумний пане,
Що мають в думці бідняки?
Три речі, старі, як це світ: 
Що з’їсти, випити та де поспати
– Хм… ну, а на серці, що в них є?
– Туга, безжалісність, скорбота
Можливо, трішки ще й тошнота
До свого марного життя.
– Цікаво… 
А пам’ятаєш, як ми вдвох, ходили взимку на ставок?
– Це там, де я чуть Богу душу не віддав?
Еге, було тоді й таке,
Спасибі хлопцю, врятував,
Бо ще б хвилина й все, амінь!
– А знаєш, хлопець той, то наш Петро старий,
Без роздумів він пригнув за тобою
Не знаючи ні імені твого, ні роду.
Та й плавати він не мастак. 
Проте, ще й шубу потім дав,
Хоча це й все, що він і мав.
Що мають в думці бідняки…?
А потім зник, пішов він тихо,
В 20 градусний мороз,
Без церемоній та подяк,
Без шуби, мокрий та старий.
Що мають в серці бідняки….?

Автор: Катерина Михайлівна